Правильного й усебічного уявлення про традиційну народну культуру можна набути, глибоко ознайомившись із широкими колом фольклорних явищ, які протягом століть становили саму суть та єство культурного буття українського народу. Навіть із появою та розвитком в Україні професійних мистецьких форм, фольклор залишився важливим засобом задоволення культурних потреб. Переважна більшість сучасних цивілізованих націй майже втратила живу традиційну народну культуру, в Україні ж цей процес не набував ще катастрофічних форм, хоча й зазнав через відомі історичні обставини невідшкодованих втрат.
Естетична принадність фольклору зумовлена багатьма чинниками. У пісні та думі це поєднання мелодії, слова й таланту співака, у казці нас вабить не лише захоплюючий сюжет, майстерність оповідача, а й своєрідна мовно-стилістична виразність живого усного тексту.
У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.
На сучасному етапі розрізняють дві етичні (моральні) системи. Перша – домінує в Західній Європі та Америці. Згідно з нею, заради досягнень навіть «великого добра» не можна допускати «мале зло» (скажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для прихильників другої (вона, зокрема, є панівною на пострадянських теренах) поєднання добра та зла цілком прийнятне.
У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення до добра, правди та краси.
Абсолютно вічні цінності – загальнолюдські, вони мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість тощо).
Моральні стосунки в сім’ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов’язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей.
Наголошуючи на важливості формування почуття національного в людині, К. Ушинський писав: «Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народність».
Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря. Народний календар – це система історичних дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які відзначаються протягом року; це енциклопедія знань про життя людей, їх побут, спосіб життя, виховна мораль, природні явища.
Після здобуття Україною незалежності в життя та побут народу входять нові знаменні дати й урочистості. Є в народному календарі дати, пов’язані з релігійними святами. Складова народного календаря – родинний календар, який охоплює важливі дати, віхи життя сім’ї, кожного її члена.
Той, хто вміє виховати порядну, чесну людину, здавна вважається найкращим майстром на землі – так каже народна мудрість.
Моральне виховання починається з перших кроків свідомого життя дитини. Саме в молодому віці, коли душа дуже вразлива до емоційних впливів, ми розкриваємо перед дітьми загальнолюдські норми моральності, вчимо їх азбуки моралі: «Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожен твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, та тим, що можна. Перевіряй твої вчинки, запитуй сам себе: чи не чиниш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре».
Дитяче серце надто чутливе до прищеплювання цих думок, душа глибоко переживає радість здійснення добра для людей. Якщо таке моральне навчання підкріплюють добрими настановами, спонукання до добрих справ для людей, у серці з малих років утверджуються внутрішні духовні сили, що обмежують примхи та вередування. А це дуже важливо для формування громадської порядності. «Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають щастя дитинства. Плати їм за це добром. Усі блага та радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити. Народ вчить: хто не працює, той не їсть. Назавжди запам’ятай цю заповідь. Нероба, дармоїд – це трутень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Навчання – твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу».
Зрозуміти ту істину, що життя без праці неможливе, дитина може лише тоді, коли вона живе в колективі радощами праці, а ці радощі ні з чим не зрівнянні. Напружуючи свої сили, людина робить не те, що їй хочеться, а те, що треба, та зрештою, переживаючи радість за зроблене для людей; вона хоче робити те, що треба для загального добра. Вже в сім-вісім років діти можуть садити маленькі сади та виноградники, перетворюючи пустирі в квітучі куточки, а у 12–13 років підлітки вже побачать сад, створений їхніми руками, – це може стати джерелом радості праці.
Зміцнити в кожній людині доброту, сердечність, чуйність, готовність прийти іншому на допомогу, чутливість до всього живого та красивого – елементарна, азбучна істина шкільного виховання, з цієї істини починається школа. Безсердечність породжує байдужість, байдужість породжує себелюбність, а себелюбність – джерело жорстокості. Щоб запобігти безсердечності, необхідно виховувати дітей у дусі сердечної турботи, тривоги, захоплення всім живим і красивим – рослинами, квітами, птахами, тваринами.
Дитина має відчувати, що в кожній людині є серце, яке треба берегти, що завдати їй болю – велике лихо. Нехай дитяче серце хвилюється за долю живого та красивого; йому тоді буде чужим розбещене почуття солодкого задоволення від думки, що чиєсь серце страждає через нього. «Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості. Будь непримиренним до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство». Виховні можливості фольклору
Казка – улюблений жанр дітвори. Але чи всі знають, що прийшла вона до дітей із світу дорослих, як і пісні-ігри, прислів’я та приказки, загадки?
Прийшла завдяки яскравій поетичності мови, її милозвучності. Ігровому характерові, відбитті у ній мудрості поетичного генія народу. Дітей приваблює фантастика казок, напруженість їх сюжету, афористичність прислів’їв, метафоричність загадки, таємничість легенди, абсурдність небилиці, яка зароджує в них розуміння реального стану речей, ігровий характер скоромовки.
Народ великий художник і педагог, надавав вихованню підростаючого покоління першорядної ваги. Його поетична творчість була неписаним підручником із педагогіки. Але у тому вигляді, в якому вона побутувала серед дорослих, поетична творчість не завжди виявлялась доступною дітям і необхідно було здійснювати відбір із урахуванням вікових особливостей. Хоча в цьому напрямі багато зроблено і самими носіями народної творчості, і фольклористами, письменниками і передовими педагогами, на сьогодні не можна вважати роботу зі збирання та наукового вивчення народнопоетичної творчості для дітей доведеною до кінця.
Подібно до того, як має свою специфіку дитяча література, має її й фольклор для дітей. Його своєрідність виявляється у яскраво вираженому виховному спрямуванні, відповідності тем, образів, ідей віковим особливостям дітей, поєднанні словесного матеріалу з елементами гри, використанні звуконаслідування.
Складовими частинами народної творчості для дітей є: - твори, які перейшли із загального фольклорного доробку (деякі обрядові пісні, казки, загадки, прислів’я). - поезія створена дорослими спеціально для дитячого вжитку (колискові пісні, пестушки, утішки, прислів’я приказки, легенди, казки, скоромовки, небилиці). - численні фольклорні зразки, складені власне дітьми (ігрові пісні, лічилки, дражнили, скоромовки).
Пісні – це один із найбільш поширених жанрів дитячого фольклору. Дитина зустрічається з піснею вже в перші дні свого життя, набагато раніше, ніж сама навчиться говорити та співати. Як доведено наукою, це має позитивний вплив на розвиток мови, музичних і поетичних здібностей дітей.
Під звуки колискової складаються перші уявлення дитини про світ, перші відчуття радості та задоволення життям. Основна мета колискових, або, як їх ще називають, материнських пісень, – заспокоїти дитину, зробити її сон міцним і здоровим. У деяких місцевостях в Україні, існував звичай спочатку класти в колиску кота, а потім на його місце дитину. Ласкавий кіт, який своїм муркотінням навівав на дитину сон, зустрічається в багатьох піснях: «А-а, котино!», «Ой кіт-воркіт», «Пішов коток на торжок», «Ходить кіт», «Коте сірий» тощо.
А-а, котино! Засни мала дитино! Ой на кота воркота, На дитину дрімота! Ой на кота все лихо, – Ти, дитино спи тихо! Ой кіт буде воркотати, Дитиночка буде спати!
У колискових, що прийшли з давніх часів, бринить материнська зажура, стогін надірваної важкою працею жінки-страдниці. Повільний ритм пісні, плавна мелодія заспокоювала дитину. А матері давала змогу виплакати свої жалі та болі.
У колискових піснях відбиті мрії та сподівання матері на краще життя дитини, побажання їй здоров’я та щастя. Може, тому що мати так гаряче прагне втілення своїх сподівань, у колискових піснях часто звучить віра в магічну силу слова, віра, що піснею можна накликати спокійний сон, відгонити лихо («Ходить сон по долині») та що дитина, таким чином, виросте здоровою та щасливою.
У дитячому фольклорі поширені ігрові пісні, в основі яких лежать найпростіші рухи дітей, що відповідають не тільки змісту, а й ритму пісеньки. Вони сприяють вихованню сміливості, кмітливості, колективізму, розвивають мову та музичний слух дітей. Досі поширені серед дітей такі ігрові пісні, як «Каравай», «А ми просо сіяли», «Мак», «Подоляночка». У хороводних піснях, як про це свідчить найдавніша з них «Ой ми просо сіяли», збереглись залишки різних трудових процесів. Подібними творами в глибокій давнині супроводилась трудова діяльність людини. Поділ учасників цієї пісні-гри на табори також пояснюється історично: колись у танках-хороводах виступали члени різних родів.
Своєрідним вступом до колективних дитячих ігор є лічилки – мініатюрні вірші з чітким ритмом і повною римою; вони допомагають визначити роль учасників гри чи розміщення їх за групами. Виконуються лічилки, як правило, речитативом. Авторами та виконавцями цього фольклорного жанру є власне діти. Зразком лічилки є загальновідома «Котилася торба».
Здебільшого в лічилках використовуються числівники, що вказують на певний порядок у грі:
Раз, два, три, чотири, п’ять Вийшов зайчик погулять. Як нам бути, що зробити? Треба зайчика зловити. Будем знову рахувать: Раз, два, три, чотири, п’ять.
Під час гри народжувались і виконувались дражнилки – невеличкі пісеньки, складені малятами з метою викликати відповідну реакцію у свого супротивника. У дражнилках часто немає логічної послідовності думки, порушений розмір вірша, спостерігається притимітивність побудови, згрубіла лексика. Все це свідчить, що творцями дражнилок є діти, що іноді нагромаджують і вигадують слова, не замислюючись над їх значенням, над вірогідністю вчинків і фактів, про які йдеться в дражнилках.
Ванька-встанька, требуха З’їв корову та бика. Сімсот поросят, Самі ніжки висять.
Широко побутує серед дітей дошкільного та молодшого шкільного віку й такий жанр дитячого фольклору, як мирилки – невеличкі пісеньки розраховані на те, щоб забути недавню сварку, відновити товариські стосунки:
Мир – миром, Пироги з сиром, Вареники в маслі – Будем жить прекрасно.
Хоча мирилки простенькі за змістом і формою твори, коефіцієнт їх корисної дії значний. Вони вносять у бурхливе дитяче життя мирне начало, знижують напруження, спричинене конфліктними ситуаціями, що спалахують, як правило, без поважних причин.
Ще в глибоку давнину прислів’я та приказки відігравали важливу виховну роль. У них акумулювалася мудрість народу, його багатовіковий досвід, думи та сподівання. Причиною виникнення цього мистецтва було прагнення людей до організації трудового досвіду в словесних формах, які найлегше та найміцніше закріплювалися в пам’яті, – у формах двовіршів, прислів’їв, приказок – трудових лозунгів давнини. Так і виникли прислів’я та приказки – уставлені афористичні вислови, в основі яких лежить якесь узагальнення, важлива думка або повчання.
Легко замінюючи довгі міркування та повчання, ці види народнопоетичної творчості стали ефективним засобом виховання найкращих людських рис. Цікаво, що більшість із них не втратила зі століттями своєї виховної цінності. Це тому, що маленькі перлини народної творчості закріпили тільки найважливіше з досвіду минулих поколінь, те, що має стати нормою життя людини та її поведінки, засудили найбільш характерні вади та недоліки громадського й особистого побуту. За жанром прислів’я та приказки дуже близькі між собою. Але якщо прислів’я обов’язково містить повчання, то в приказці найчастіше факт тільки констатується, але не оцінюється.
Загадка – лаконічне, навмисно завуальоване визначення якогось явища чи предмета, подане в алегоричній формі. В загадках з особливою силою виявилася влучність спостережень за явищами природи, вміння народу їх узагальнювати, образне мислення, яскравість і виразність поетичної мови. В стислій, але образній формі загадки відбивають найрізноманітніші події та явища. Їм властиві таємничість, вони інтригують, і це відповідає психологічним особливостям дитини. Можна уявити її задоволення від того, що морква уподібнюється до дівчини в коморі, гарбуз до хати без вікон і дверей, сонце до золотої діжі, грім до вола, що ревнув на сто гір. Про рукавичку говорять: «Плету хлівець на четверо овець, а на п’яту окремо», про мишку: «Маленьке, сіреньке, а хвостик, як шило». Загадки завжди містять запитання на яке потрібно дати відповідь. Це спонукає до роботи думки дитини, сприяє розвиткові кмітливості, винахідливості. По тому, як розгадує людина загадку, колись судили про її інтелектуальний рівень. Дитина дуже радіє, коли їй вдається дати правильну відповідь. Виникають позитивні емоції, що дуже важливо в дитячому віці, якому завжди необхідні радість відкриття.
Тематика загадок надзвичайно різноманітна. Вона охоплює всі види людської діяльності, матеріальної та духовної культури народу. Важливе місце посідає природа. Немає жодного явища, предмета, який не став би об’єктом загадки. Часто зустрічаються в загадці певні координати, що полегшують її відгадування, наприклад: «У нашої бабусі сидить дід у кожусі, проти печі гріється, без води умиється», а ось такі важко відгадати, у них майже немає стику з реальним станом речей: «Лежить Самсон догори хвостом». Діти молодшого шкільного віку найбільше люблять такі загадки, в яких дається пряма характеристика предмета, перераховують його ознаки: «Уночі гуляє, а вдень спочиває, має круглі очі, бачить серед ночі».
Багато з тих загадок, що частково або повністю перейшли до дітей, перетворилися на запитання-жарти. Вони розвивають кмітливість. Вміння відчути слово у всіх його вимірах. Наприклад: «Яке слово складається з семи однакових літер?». Близькі до них головоломки, шаради, наприклад: «Дві матері, дві доньки та бабуся з онучкою. Скільки душ в сім’ї?».
У наш час широко побутують серед дітей як ті загадки, що виникли в давнину, так і нові. Процесу виникнення нових загадок і їх поширенню сприяють письменники. В минулому столітті справжнім майстром загадки, одягненої в блискучу поетичну форму, був Л. Глібов. Загадки літературного походження, якщо вони художньо довершені, збуджують уяву та думку дитини, служать стимулом для власної творчості. Цікаві загадки написав для дітей Грицько Бойко.
Скоромовки – невеликі за розміром твори (прозові або віршовані) гумористичного спрямування, один із тих специфічних засобів старої народної педагогіки, який з успіхом використовується сьогодні, в дошкільних закладах і початковій школі з метою домогтися правильної вимови важких для дитини звуків (р, л), позбутися шепелявості та сюсюкання, змішування окремих звуків.
Хитру сороку Спіймати морока, А на сорок сорок Сорок морок.
Босий хлопець Сіно косить. Роса росить Ноги босі
Особливість побудови скоромовок у тому, що в них чергуються певні звуки, які ускладнюють швидку мову слів, забавляючи та розважаючи дітей своїм потішним змістом, а часто і відсутністю будь-якого змісту, грою.
