У статті для "Дзеркала тижня" директор Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв та керівник соціологічних програм Центру соціальних досліджень "Софія" Олександр Левцун пишуть про результати дослідження "Український характер", що було проведено на основі даних опитування експертів, соціологічних досліджень, а також із долученням даних "Європейського соціального дослідження".
Автори статті доходять висновку, що із таким характером українцям дуже важко розбудовувати молоду державу, конкурувати на ринку та відстоювати свої права та свободи.
Менше працювати, більше заробляти
Відповідаючи на запитання "Що свідчить про життєвий успіх людини?", учасники опитування поставили на перше місце матеріальний добробут (73,8%), наявність родини та дітей (60%), а також порозуміння із рідними та міцне здоров’я (47%).
Натомість самореалізація, улюблена справа, престижна робота, кар’єра та освіта опинилися лише у "другому ешелоні" цінностей - жодна із цих відповідей не набрала більше третини голосів.
"Слід звернути увагу на невідповідність високого значення, яке респонденти надають матеріальному добробуту, порівняно невисоким рейтинговим показникам атрибутів, покликаних забезпечувати добробут: "престижна праця", "кар’єрне зростання", "власна справа, бізнес", "добра освіта", - пишуть автори статті.
При цьому розміри зарплати (74,9%), умови праці (45,6%) та хороший колектив (38,1%) виявилися для українців важливішими, аніж творчість (20%) праці, її користь для суспільства (15%) та можливість професійно вдосконалюватися (17,7%).
Не вірити нікому. Навіть собі
"Українець нічому не довіряє. Навіть власному сприйняттю", - вважає один із опитаних дослідниками експертів, політолог Віктор Небоженко.
Такі висновки підтвердилися і під час опитування: 43,6% респондентів поділяють думку про те, що більшості людей не можна довіряти, ще 42,8% різною мірою згодні із тим, що "більшість людей постарається використати вас у своїх цілях або обдурити, якщо випаде така нагода".
Висновки українських соціологів співпадають і з результатами "Європейського соціального дослідження", згідно із яким українці посідають одне із останніх місць у показнику довіра/недовіра до співвітчизників. Утім, за цим показником Україна випереджає Туреччину, Румунію, Росію, Португалію, Болгарію та Грецію. Найвищий рівень довіри до співгромадян мають жителі скандинавських країн.
Така недовіра до ближніх (за винятком родини та друзів) породжує і недовіру українців до громадських організацій та державних інститутів - вважають автори дослідження. Вони також звертають увагу на такий український феномен, як "догромадянський індивідуалізм".
"Здавалося б, бурхлива двадцятилітня історія, багата на протестні акції, страйки та майдани, мала б свідчити про високу громадянську зрілість українців. Якби не одне "але". Зазвичай усі прояви соціальної активності припинялися, коли вирішувалася конкретна особиста проблема або громадяни отримували сигнал, що із завтрашнього дня проблема може бути вирішена. Навіть "помаранчева революція" не стала етапом у розвитку нових форм самоорганізації: "велике стояння" на Майдані закінчилося новими великими утопіями", - пишуть автори статті.
"Шароварний" патріотизм із гострим бажанням емігрувати
"Український патріотизм - це коли люди збираються у близькому колі, їдять галушки, борщ, співають українські пісні, люблять свою природу, свою землю із "вишневим садочком"... А коли вони переходять на інший рівень - на політичний, на рівень відносин із державою, - патріотизм закінчується. Виникає бажання вивезти дітей в іншу країну, виїхати самим - туди, де нас ніхто не чекає, але де є хоча б такий-сякий порядок", - каже соціолог Олена Донченко, інший експерт, опитаний авторами дослідження.
Згідно із опитуванням, 55,4% українців вважають Україну "звичайною країною, не кращою і не гіршою за інші". Пишаються своєю країною і шкодують, що саме в ній доводиться жити, приблизно однакова кількість опитаних - по 18%.
Понад третина опитаних заявили, що хотіли б виїхати з України назавжди, якби їм дозволяли життєві обставини. При цьому серед молодих українців (до 29 років) цей відсоток ще вищий - понад 50%. У віці від 30 до 39 років потенційним емігрантом є 42,4% опитаних. Тобто ті, хто мав би визначати майбутнє країни, насправді хотіли б її залишити.
"Останні 5-7 років у масовій свідомості відбувається криза уявлень про державу. Українець просто не розуміє, навіщо вона... Причому цього не розуміє і національно свідомий українець, і той, що демонструє проросійські настрої...Ситуація, коли я вирішую свої справи у приватному порядку, даючи хабар або домовляючись зі знайомими в обхід формальних інститутів, державних структур, породжує недовіру до держави, знищує підстави для солідарності із державою", - вважає соціолог Богдан Мотузенко.
"Аби не було війни"
Те, що серед соціальних цінностей на першому місці для українців "стабільність", "справедливість", "порядок" і "матеріальний достаток", а базові ліберальні цінності, такі як "права людини", "свобода", "праця" та "успіх" виявилися цінностями другого порядку, на думку авторів дослідження "Український характер" свідчить до схильність українців до конформізму та патерналізму.
Соціологічне дослідження показало, що понад половина опитаних (51,2%) за останній рік стикалися із порушенням своїх прав, проте менше третини (30,2%) заявили, що намагалися відстоювати свої права.
Дослідники також запропонували опитуваним гіпотетичну (але цілком реальну для України) ситуацію, коли їм заборгували зарплатню. Лише третина заявили, що вимагатимуть зароблені гроші, ще третина стали б просити. Проте кожен четвертий відповів, що просто чекав би на виплату заборгованих грошей.
При цьому опитані дослідниками експерти пов’язують схильність українців до конформізму з історією самої України.
"Конформізм притаманний українцям, але це один із проявів адаптивності", - вважає політолог Володимир Фесенко.
Утім, як вважає інший політолог, Віктор Небоженко, цей історичний конформізм українців - не без "дулі у кишені":
"Конформізм - це спосіб виживання нації, суспільства, окремої особистості. Історично сформований спосіб. Конформізм в українця асоціюється із терпінням і саботажем. Він вислуховує настанови керівництва, законодавців, але не виконує їх".
"Батьківщина замріяних янголів"
Нинішні висновки науковців співпадають із тим, що багато років тому сформулював в одному зі своїх оповідань український письменник, історик та громадський діяч Юрій Топчій, який пише під псевдонімом Густав Водічка:
"Україна — це святилище незворушних мудреців. Наш головний релігійний ритуал — наполегливе очікування безкоштовного дива. Кажуть, що під лежачий камінь вода не тече. Українці з цим не згодні. Ми триста років сиділи в центрі Європи і чекали "самостійності". Господь не витримав цього знущання і здійснив диво. Вдоволені результативністю своєї релігії, ми чекаємо інших чудес. Наприклад, процвітання і благополуччя...
Активні ділові люди в наших очах виглядають як стурбовані меркантильні дурні, позбавлені традиційної українській духовності. А з іншого боку, вони підтверджують очікувані нами дива. Не рухаючись з місця і не докладаючи жодних зусиль, ми спостерігаємо за змінами навколо: нашестям іномарок, будівництвом нових крамниць, появою дивовижних товарів. Ми дивимося на все це, як на закономірний наслідок своїх очікувань. Теоретично у нас є все. Головне — дочекатися цього. Непорушність тихого українського раю очевидна. Турки з москалями приходять і проходять, а дівчата з віночками і дідусь з бандурою — вічні".
Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2011/06/110613_ukraine_sociology_az.shtml
