Сучасне українське мистецтво – постмодернізм чи нацдебілізм?
Українське мистецтво…В уяві вмить з’являються колоритні живописні полотна, неповторні та самобутні витвори образотворчого мистецтва… Це все невід’ємне надбання нації. А на якому рівні наша сучасна творчість, які напрямки має наш contemporary art і чи зможуть наші мистці гідно експонуватися на міжнародних виставках? Важко описати сучасний стан українського мистецтва.
Україна пережила складний історичний соцреалізм, витримала сотні років поневірянь і тільки з кінця 80-их років XX століття українська інтелігенція починає мріяти, писати, говорити. Сьогодні держава повертається обличчям до мистецтва, яке в часи панування "єдиного методу" було підпільно-корисним. Не так давно українські мистці показали Європі справжні зразки українського модернізму. Та процес входження у світову богемну спільноту вдається важко, адже наша влада не зацікавлена у підтримці молодих талантів. Перш за все статус художника повинен визначатися визнанням на Батьківщині, а не за кордоном. Взяти хоча б для прикладу світового генія Івана Марчука. Він був невизнаним генієм на своїй рідній землі. Саме за свої націоналістичні мотиви він не раз піддавався тиску і гонінню за часів правління комуністичної партії. В одному з інтерв’ю Іван Марчук влучно зазначив, що Україна – це країна, яка нікого зі своїх синів не визнала і не зробила великим. Чому найпопулярнішим і найдорожчим художником в Україні є брутальний Олександр Ройтбурд, а не талановитий Іван Марчук? Що тут зробиш, в нас країна така - століттями з суспільства вимивалася інтелектуальна, духовна, культурна інтелігенція і як писала Оксана Забужко "шляхетно-лицарська" Україна, яка була частиною європейської культури, зникла назавжди.
Сьогодні ж наші суперавангардисти репродукують "шокотерапію" як один з напрямів трансавангарду. Широко використовується треш-арт (з англ. "мистецтво сміття" ), який порушує загальноприйняті уявлення про хороший смак та соціальні норми. Його привабливість заключається у брутальній енергетиці та непередбачуваності. Треш-арт висловлює свій протест проти шаблонів, рамок і правил і виступає альтернативним мистецтвом. Але навіщо суспільству таке сучасне мистецтво? Олександр Ройтбурд, якого називають "авангардним дідусем", "ветераном сучасного мистецтва", "патріархом українського постмодернізму", вважає, що у сучасному суспільстві мистецтво виконує свою природну функцію. Тобто, якщо людина має такі життєво-необхідні функції як, їсти, спати, працювати, розмножуватись, то суспільство теж створює певні матеріальні цінності, створює мистецтво, як певну функцію самовираження. Так, мистецтво певною мірою є відображенням дійсності, але для чого, чи для кого створені роботи Василя Цаголова, Іллі Чічкана, Арсена Савадова, Бориса Михайлова? Брудна, безглузда тематика, яка переплітається з політикою та порнографічними елементами. Що вони хочуть сказати цим? Те що ми і так знаємо і бачимо щоразу, переглядаючи інтернет. "Подивіться яка ідея, який глибокий зміст! " – вигукують "генії". Вибачте, але який зміст у портреті голої дупи, або голубому інопланетянинові-бандуристу?
Нажаль у сучасному українському мистецтві панує американська традиція "негативної естетики" — якісно нового мистецького бачення, яка виникла на початку XX століття в атмосфері шоку між війною 1914 та роками фашизму. Твір як конструкт втратив цінність. Натомість ідея — концепція, відірвана від матеріального втілення, набула ваги. Найвиразнішим прикладом є "Чорний квадрат" Казимира Малевича. Його естетична якість наближається до нульової, натомість концепція "нуля форми" була революційною в переході авангардизму початку XX століття до нового світобачення. Сьогодні викликають іронію героїчні намагання публіки й критики знаходити в мистецьких творах зміст та естетичні якості: їх не повинно бути за визначенням — концептуально. Тож тільки відкинувши свої естетичні та моральні принципи, ви зможете у повній мірі насолоджуватися українським contemporary art. Глядач повинен вміти відфільтровувати зерно від плевел. Пам’ятайте, ніхто не зобов’язаний милуватися і споживати псевдохудожньою халтурою, нашвидкуруч зліпленими імітаціями "під мистецтво" або просто фізіологічними подразниками. Приємного поглинання (тобто споглядання:)!