Хто відповість за сплюндровану пам’ять про справжніх націоналістів?
Моя найдорожча у світі Людина —Марія Радович, ніколи не носила зірочки, піонерського галстука, комсомольського значка і партійного квитка. Вона ніколи не плюндрувала могил, не зважаючи на те, що в них спочивали ті, що стріляли в неї та її близьких, чиї руки катували в 1941 її братів, сусідів, хто бив її нагайкою по голові, залишивши на все життя величезну гематому.
Я ніколи не чула від неї: «бля…» та інших висловів, яких можна навчитись лише в тюрмі чи на засланні, хоча Вона була й там і тому не писала кандидатських та не захищала докторських. Моя рідна дорога Людина Марія Радович була націоналісткою, але не свободівкою… 16-річною дівчиною її вели на розстріл німці, Бог врятував. Згодом, із раненою ногою вона втікала від «радянських визволителів». Стара дзвіниця схоронила українську дівчину, не зважаючи на те, що кривавий слід на снігу вказував, куди забігла втікачка. 1948 року двадцятидворічну Марію Радович на третьому місяці вагітності запроторили у Львівську тюрму на «Бригідках». На Рідзво 1949 року на нарах Марія народила мою маму. Через три місяці її з немовлятком відправили в Іркутську область, місто Бодайбо. Довга дорога з грудною дитиною по річці Лені, по озеру Байкал. Смерть Сталіна дозволила здійснити омріяне повернення додому. Щоправда, з ушкодженою правою ногою. Та Бог поміг і з раною на нозі брати участь у всіх акціях у Львові наприкінці 80-х, чергувати вночі біля Собору св. Юра. Одне залишилось не здійсненим: не змогла поїхати в Київ на перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого. Та Незалежності дочекалась, як і дожила до Помаранчевої революції. Та навіть більше — уважно стежила за чварами Ющенка — Тимошенко й тихо промовляла: «Напевне хочуть, щоб президентом став Янукович». Моя рідненька Бабусенько, Ви розуміли й знали те, чого не відати ніколи навіть «доцентам», які не здатні вивчити в своїх університетах, що коли стаєш на граблі — дістаєш по чолі. «Чого вони до гробів вчепились?», — запитувала мене Марія, коли в Комарні вирішили зносити «братську могилу. «Так, там поховані й енкаведисти. Один з них бив мене нагайкою по голові й водою відливав, коли я зомлівала, але вони — вже на правді Божій». Рідна, дорога моя Маріє! Що я могла відповісти: що є таке поняття як піар, рейтинги, влада? Вашому поколінню, напевне, не потрібно було цього знати. Ви керувались лише одним: витримати тортури й не зрадити, зберегти віру й залишитись живим. Ви були націоналістами, тими, хто цінував понад усе своє рідне й не плюндрував чужого. Своє заслання в Сибірі Ви відбували разом із різними національностями: литовцями, латишами, євреями, росіянами… Усіх і перелічити не могли. Вам легше було їх зрозуміти: хто, коли, за що… Своє розуміння Ви змогли передати своїм онукам. Ще в дитячому віці я розуміла, що в школі не можна розповідати, що слухаємо радіо «Ватикан», «Свободу», що є молитва й у Великодню П’ятницю обов’язково через «чорний вхід» потрібно піти до Плащаниці, що навіть подружкам не можна розповідати про те, що інколи приходять монахині і є греко-католицький обряд. Наскільки зрозумілою була Ваша наука! Та зараз я не знаходжу відповіді на одне: хто відповість за сплюндровану пам’ять про тих галичан, які по праву іменуються НАЦІОНАЛІСТАМИ. 9 травня 2011 року у Львові вчинили вандалізм над нашою історією, ідеологією націоналізму, над тими хлопцями й дівчатами, які в роки Другої Світової війни боролись із фашизмом і сталінізмом. Вічна пам’ять Героям! Я не пробачу собі, що своїм виборчим голосом дала можливість пройти в Львівську обласну раду депутату від «Свободи». Я не пробачу того, що сьогодні шовіністичні ЗМІ глумляться над пролитою кров’ю не молодиків, які 9 травня реагували на червоний колір, а кров’ю тих, яка пролилась в Галичині з 39-го по 50-ті. Я не пробачу…
Оксана Колодрубець, автор та ведуча програм 12 каналу -- для "Експресу" http://www.expres.ua/main/2011/05/11/45635
