Скандал, що набув розголосу після засідання міжнародної конференції
«Українсько-російський культурно-мовний простір: від протистояння до
єдності» 16 листопада в Києві, має бути докладно вивчений по суті і
успішно вичерпаний. Українську мову вкотре назвали «наріччям» російської
мови, що є черговим принизливим закидом вірнопідданих «Єдиної
Неподільної Росії» в наш бік. Це вкотре підтвердило судження, про те, що
«брати» росіяни живуть з нами не по-братськи.
Але захищаючи
рідну культуру, зокрема мову, ми повинні оперувати бодай мінімальною
базою знань, аби вміти не лише традиційно нагадувати росіянам про
350-літнє їхнє панування на нашій землі з усіма витікаючими з цього
наслідками, а й грамотно доводити самодостатність української мови тим,
хто у цьому ще не переконаний. В даній роботі буде представлений
порівняльний аналіз слов’янських мов щодо їхнього написання, звучання,
однокореневих слів, архаїчності та самобутності.
Отже почнемо. Пропоную розглянути назви місяців у слов’янських мовах (і не тільки):
Місяці
українською мовою: Січень, Лютий, Березень, Квітень, Травень, Червень,
Липень, Серпень, Вересень, Жовтень, Листопад, Грудень
Місяці російською мовою: Январь, Февраль, Март, Апрель, Май, Июнь, Июль, Август, Сентябрь, Октябрь, Ноябрь, Декабрь
Місяці англійською мовою: January, February, March, April, May, June,July, August, September, October, November, December
Місяці
італійською мовою: Gennaio, Febbraio, Marzo, Aprile, Maggio, Giugno,
Luglio, Agosto, Settembre, Ottobre, Novembre, Dicembre
Як
бачимо, три слов’янські мови зберегли свої прадавні назви місяців, а
російська мова – запозичила їх з Європи. Було б наївно і по-дилетантськи
робити з цього висновок, що російська мова бідна і немає власного
обличчя, тим паче, що давні назви місяців зберегли далеко не всі
слов’янські народи. Проте це наглядно доводить інше: українська та
білоруська наслідують давньослов’янську мовну традицію і формуються як
самодостатні мови, що не потребують запозичень.
Натомість деякі
дослідження ставлять під сумнів якусь «особливу» самобутність російської
мови. Проводячи аналіз однокореневих слів слов’янських мов, важко не
помітити величезну подібність російської мови до болгарської. І це
невипадково, адже російська мова ще за часів Московського князівства
значною мірою формувалася на базі церковної – староболгарської мови.
Наведені нижче порівняння вказують на те, що чимало російських слів не
лише звучать, а й ідентично вживаються на письмі. Отже, порівняємо
російську та болгарську:
солнце – слънце (сонце); звезда –
звезда (зірка); вселенная – вселена (всесвіт); воздух – въздух
(повітря); вещество – вещество (речовина); язык – език (мова); родина –
родината (Батьківщина); река – река (річка); север – север (північ); юг –
юг (південь); восток – восток (схід); запад – запад (захід).
З
цього всього випливає, що не українська чи білоруська, а саме болгарська
мова є найближчою мовою до російської і навпаки. Якщо можуть
допускатися судження, що українська мова є наріччям російської, то більш
певно виглядає, що російська є наріччям болгарської.
Йдемо
далі. У багатьох російських дослідників, особливо за царських часів,
поширена думка, що українська мова – «зіпсована поляками російська». Ця
думка є неграмотною з двох причин. По-перше, виходячи з такої логіки
практично будь-яка мова може вважатись зіпсованою, оскільки не може
повністю уникнути запозичень із сусідніх мов. Безглуздо було б казати,
що шведська мова – це зіпсована данцями норвезька, а італійська –
зіпсована іспанцями румунська і т.д. По-друге, є більш вагомі докази
самодостатності української мови. Аналізуючи написання та звучання
деяких слів українською, російською та польською мовами, бачимо, що
подекуди польська та російська мають більшу подібність між собою ніж з
українською мовою. Отже, порівняємо російську та польську:
отец –
оjciec (батько); мужчина – mezczyzna (чоловік); человек– czlowiek
(людина); ухо – ucho (вухо); улица – ulica (вулиця); пожар – pozar
(пожежа); быть – byc (бути); бегать – biegac (бігати); ходить – chodzic
(ходити); рисовать – rysowac (малювати); писать – pisac (писати); читать
– czytac (читати)
На вказаних вище прикладах бачимо, що
українська мова не є «міксом» польської і російської, а є самобутньою
мовою, сформованою з власних слів, а навіть у випадках однокореневих
слів відрізняється власними закінченнями або префіксами. Звісно, існує
чимало протилежних прикладів, де українська може бути більш схожою на
польську або на російську, але не більше ніж російська і польська схожі
на українську.
Загалом, слов’янські мови доволі схожі, особливо
на письмі. Так чи інакше, є чимало прикладів, коли одне й те саме слово
різними слов’янськими мовами звучить по-різному або навпаки – практично
однаково. Все це ще раз доводить, що кожна слов’янська мова є
самодостатньою і не може розглядатися як наріччя іншої.
Наостанок
хотілося б зазначити іще одну важливу річ. Деякі дослідники вважають
українську мову штучною, вигаданою «на зло» Росії. Але пригадаймо, хто і
коли вивів майже ідентичну до сучасної українську мову на широкий
загал. Це були письменники Котляревський, Гоголь та Шевченко. Вони
писали свої твори «народною» – реальною, а не вигаданою мовою, якою
говорили мешканці Наддніпрянщини. Пригадайте, скільки доводилось Гоголю
додавати «словничків» до своїх ранніх творів, щоб колоритно оспівати
рідну Полтавщину. І це не випадково, бо якби «малоросійське наріччя»
було всього лише варіацією російської мови, як це є у випадку з
поморським, новгородським чи рязанським говорами, його б розуміли і без
перекладів. А крім того, в світі не існує жодного наріччя, яке б за
ареалом свого поширення могло порівнятись з територією розповсюдження
української мови, яка ще сто років тому покривала територію в мільйон
кілометрів квадратних, та й зараз, хоч і дещо зменшилась, та без проблем
покриє, скажімо, Німеччину та Італію разом взяті.
