Український Національний Комітет

Діяльність(2007-2010)
Захиститись Бути здоровим Саморозвиватись Відпочивати Побутове
Зображення Файли Статті
Партія Контреліта
Категорії
Екологія [9]
Політика [53]
Псевдосвята [13]
Мовне питання [25]
Історія і традиції [22]
Псевдонаціоналісти [24]
Світова деградація [34]
Лібералізм, демократія, толерастія
Українська деградація [39]
етноцид та зомбування
Інформаційна безпека [22]
Сепаратизм і 5 колона [35]
Книги,фільми і музика [26]
S2 Омега
Пошук
Головна » Статті » Історія і традиції

Весна...
Традиційно в уявленні нашого народу Весна – символ молодості і по­чатку нового життя.

Людина  наділена усіма можливими якостями сприйняття  і гармонії  з  заКонами (Правом) природи. Визнання заКОНів стосувалось не лише явищ природи та способу господарювання. Важливим аспектом тради­цій українського люду є виховання молодого покоління, враховуючи усі стадії перехідних періодів, з якими сучасна педагогіка разом із пси­хотерапією не можуть впоратись.

Перша ініціація відбувається в момент народження дитини. Ще коли не обтята пуповина, повитуха дає  немовля на освячення невидимим Батькові Роду і Матері Роду, які перебувають за правим і лівим плечем породіллі і увесь час пологів чекають на нове проявлення  Душі. Перш ніж плювати через ліве плече, згадайте, що там ваша покровителька – праЖінка вашого Роду.
До року дитина є єдиним цілим із мамою – феномен продовженої ва­гітності, стан бі(дво)поля.

У рік відбувається друге народження – завершення формування окре­мого замкнутого поля дитини.У 3 роки проводиться ритуал відлучення сина від матері. Хлопчика садили на коня, як дорослого, тим самим пос­вячуючи у чоловіче товариство. До семи років хлопчик проходив вип­робування на ремесло, до якого він мав хист.

Дівчаткам з року заплітали у волосся квіти. Вік дівчинки визначався кількістю  квіток. Дворічна дівчинка мала у косичках  волошки і ромаш­ки, трирічна – волошки, ромашки, барвінок і так далі. Семирічна від­значалася вінком із семи квіточок. Після семи років дівчаткам зав'язува­ли стрічки. Дівчата носили косу, яку під час обряду весілля ховали під хустку, оголюючи шию, що означало втрату  цноти.

В давнину вважалось, що дівчинка-дівчина-наречена мала в собі при­сутній подих Бога, принесений зі світу Предків, із Раю. Весілля – особ­ливий ритуал переходу  духу, як найбільшого  приданого цнотливої нареченої до чоловіка, символізуючи вічне і неперервне втілення бо­жественного у Сім'ї, народженні дітей.

Важливим етапом  становлення особистості був перехідний підлітко­вий вік. Хлопці гуртувались у ватаги і йшли у ліс до Духа, який займав­ся їхнім подальшим вихованням. Відомі ініціації перевтілення з людини на вовка і створення вовчих зграй. Покровителем парубків був вовк, який неодноразово зустрічається в українських казках як учитель, по­мічник, рятівник. І все було би гаразд, якби не зустрів той вовк Черво­ну Шапочку – творіння політтехнолога Шарля Перо, який  знівелював первинний образ Вовка.

Прояв чоловічої природи і знайомство з собою як із чоловіком  юнац­тво проходило під пильним оком визнаного громадою зрілого чолові­ка, який у купальських забавах займав посаду Вогнищевого і мав вплив на підбір своїм вихованцям  кандидаток на стосунки і подаль­ший шлюб. Система добору майбутньої подружньої пари нагадує ви­тончену  схему ігор, забав, ритуалів, випробувань. За щастя молодят відповідала вся громада. Такого поняття як "не зійшлись характера­ми"  не існувало.

Для дівчат квитком на гаївки і купальську ніч була Скриня з зібраним приданим, яка свідчила про готовність дівчини до заміжжя. Вечорниці були справжньою школою майбутнього сімейного – інтимного життя. Усе, про що не могла говорити з донькою матір, розповідала господи­ня Вечорниць, яку теж обирали матері дівчат на своїй жіночій Раді. Зазвичай, це була найповажніша жінка – зразок для наслідування.

Обряд сватання передбачає огляд наповнення скрині, уважний облік усіх необхідних речей не тільки через меркантильний господарський інтерес, а для перевірки диплому про вищу Вечорницьку освіту. Варто згадати відлуння давніх часів про "Принца на білому коні". Первинно білого коня дівчата водили з метою закликання свого судженого під час весняних забав-гаївок. Покровителем прояву судженості і правиль­ного вибору був Бог весни Ярило, який приїжджав на білому коні на Великдень, 21 березня.

Можна тільки здогадуватись скільки часу пішло на витвір досконалих традицій, обрядів  та ініціацій. Казки і міфи, пісенна творчість, як єди­ний засіб масової інформації – криниця без дна.  Залишається тільки знайти цю закинуту і засмічену  криницю, очистити, відновити і пити чисту джерельну воду з глибин нашої свідомості.
 Будьте щасливими!

Наталка Криничанка, громадський діяч, автор і викона­вець власних пісень
Новий Погляд



Джерело: http://pohlyad.com/index.php?id=22&tx_ttnews[tt_news]=3769&tx_ttnews[backPid]=8&cHash=129e766a36
Категорія: Історія і традиції | Додав: unk (08.04.2011) | Автор: Новий Погляд
Переглядів: 876 | Теги: весна | Рейтинг: 0.0/0
Bookmark and Share

©2008-2010. УНК.