УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ КОМІТЕТ

Петлюра Симон (10. 5. 1879 - 25. 5. 1926), держ.-політ. діяч, публіцист, організатор укр. збройних сил, Гол. Отаман Військ УНР, голова Директорії УНР. Нар. у Полтаві від батьків Василя й Ольги (уродженої Марченко), полтавських міщан коз. походження. Початкову освіту П. одержав у церк.-приходській школі, а з 1895 р. навчався у Полтавській Духовній Семінарії, в якій (з 1898) належав до таємної укр. громади, за що 1901 був виключений з семінарії. Як активний чл. громади, що стала ядром Рев. Укр. Партії (РУП) у Полтаві, П. був з 1900 р. її чл. З 1902 р. почав співробітничати в «ЛНВ» і восени того ж року, під загрозою арешту, виїхав на Кубань до Катеринодару, де спочатку вчителював, а потім під керівництвом Ф. Щербини працював над архівами Кубанського Війська. За діяльність у Чорноморській Вільній Громаді, що була філією РУП, і співробітництво у закордонних вид. останньої («Добра Новина», «Праця») у грудні 1903 р. був заарештований і, бувши випущений у березні 1904 р. «на поруки», виїхав до Києва, а звідти восени того ж р. до Львова для партійно-орг. праці й участи в редаґуванні органу РУП «Селянин». По амнестії повернувся в кін. 1905 р. до Києва, побувавши на поч. 1906 ще раз у Львові як делеґат утвореної з РУП УСДРП на з'їзді гал. УСДП, і в січні того ж р. виїхав до Петербурґу, щоб разом з П. Понятенком і М. Поршем редаґувати місячник соц.-дем. напряму «Вільна Україна», але в липні 1906 повернувся до Києва; де спершу працював секретарем газ. «Рада», а в 1907-08 pp. співред. органу УСДРП «Слово», співробітничаючи одночасно в наук. ж. «Україна». З 1909 П. оселився в Москві, де для заробітку працював бухгальтером. Там таки одружився з Ольгою Нільською. З 1912 П., спільно з О. Салмсовським, редаґував ж. «Украинская Жизнь», що виходив до поч. 1917 р. З 1916 до березня 1917 П. працював у орг-ції на допомогу фронтові «Союз Земств», бувши заступником уповноваженого її на зах. фронті.

Ставши гол. Укр. Військ. Комітету Зах. Фронту, П. був делеґований на перший Всеукр. Військ. З'їзд у Києві, що відбувся 18-21. 5. 1917, і був обраний гол. Укр. Ген. Військ. Комітету, а при утворенні Ген. Секретаріяту Центр. Ради (28. 6. 1917) став першим ген. секретарем військ, справ 1 всю енерґію спрямував на створення укр. збройних сил, змагаючись з неприхильним ставленням до них деяких чл. Центр. Ради й відкритим опором рос. кіл. У кін. 1917 p., не погоджуючися з політикою гол. Ген. Секретаріяту В. Винниченка, вийшов з уряду й виїхав на Лівобережжя, де зорганізував Гайдамацький Кіш Слобідської України, який у січні-лютому 1918 р. відограв вирішальну ролю у боях за Київ і ліквідації больш. повстання, центром якого був Арсенал, взятий укр. військами під безпосереднім керівництвом П. Після гетьманського перевороту (28. 4. 1918) ІІ. став на чолі Київ. Губ. Земства і Всеукр. Союзу Земств, був заарештований гетьманським урядом у липні 1918 і по 4-місячному ув'язненні переїхав до Білої Церкви, де взяв участь у протигетьманському повстанні, по якому увійшов до складу Директорії й очолив Армію УНР як її Гол. Отаман. Після відходу Армії УНР з Києва і виїзду В. Винниченка за кордон П. став (11. 2. 1919) гол. Директорії, вийшовши одночасно з УСДРП. У важких внутр. і зовн. умовах протягом 10 місяців він очолював збройну боротьбу Армії УНР (згодом об'єднаних армій УНР і УГА) проти большевиків і Денікіна. Опинившися в оточенні ворожих сил у безвихідному становищі, зокрема після переходу з'єднань УГА до Денікіна, уряд УНР на чолі з П. 5. 12. 1919 виїхав за кордон, до Варшави, шукати підтримки й союзників, а Армія УНР за його наказом пішла у перший Зимовий похід (див. Зимові походи). Після укладення Варшавського договору й військ, конвенції з Польщею війська УНР під проводом П. спільно з поль. армією повели наступ проти большевиків і 7. 5. 1920 зайняли Київ. Коли в червні того ж року об'єднані армії відступили з Києва, П. продовжував боротьбу з большевиками власними силами, але після перемир'я між Польщею й сов. Росією в жовтні 1920 гол. з'єднання Армії УНР у листопаді перейшли Збруч і були інтерновані в Польщі. П. з урядом перебував якийсь час у Тарнові, пізніше під прибраним прізвищем у Варшаві. З уваги на больш. вимоги до Польщі видати П., у кін. 1923 р. він виїхав до Будапешту, потім до Відня й Женеви і врешті з кін. 1924 оселився в Парижі. Тут керував діяльністю екзильного уряду УНР і заснував тижневик «Тризуб». Взагалі П. активну публіцистичну діяльність розпочав замолоду (з 1902 р.) в «ЛНВ» і продовжував її в редагованих ним періодичних вид. («Вільна Україна», «Слово», «Украинская Жизнь» та ряд ін.), ж. «Україна» й ін., опублікувавши велику кількість ст. гол. на теми гром.-політ, й культ, життя з наголосом на питаннях нац. визволення України, почасти й літ.-мист. змісту («До ювілею М. К. Заньковецької», «Пам'яті Коцюбинського», «І. Франко - поет нац. чести» та ін.). Його публіцистичні праці мали помітний вплив на формування укр. нац. свідомости у передрев. pp. Відновивши публіцистичну діяльність ще у Польщі (брошура «Сучасна укр. еміґрація та її завдання», 1923), у «Тризубі» П. писав гол. на теми недавніх укр. визвольних змагань, про завдання еміґрації і становище України під большевиками. Ст. й брошури П. підписував власним прізвищем і багатьма псевд. (В. Марченко, В. Салевський, І. Рокитний, О. Ряст та ін.) й криптонімами.

Загинув П. у Парижі на вулиці Расі-на, 25. 5. 1926 від куль больш. аґента Шварцбарта, який стріляв нібито з помсти за жид. погроми, хоч П. був їх рішучим противником протягом усієї своєї діяльности; похований на цвинтарі Монпарнас у Парижі. З іменем П. пов'язана збройна боротьба укр. народу за свою державність у 1917-21 pp. З безкомпромісових позицій укр. державности й незалежности П. не сходив ні як публіцист, ні як політик, ні як військовий. Бувши Гол. Отаманом військ УНР, П. виявив себе добрим організатором і командувачем, що зумів згуртувати під своїм проводом видатних і досвідчених військ, діячів. Як гол. Директорії, він був людиною глибоко ліберальною, гуманною, щирим демократом, прихильником народоправности і водночас політиком великого формату, що не вагався перед відповідальними рішеннями. Широкий погляд і передбачливість виявив він зокрема й у визначенні завдань політ, еміґрації й її ролі в боротьбі за укр. державність.

Не зважаючи на початково неприхильне, а то й вороже ставлення деяких, особливо зах.-укр., кіл до П. як ініціятора Варшавського договору й союзника Польщі, його постать стала вже з другої пол. 1920-их pp. для укр. народу символом боротьби за незалежність України. Серед ворожих до укр. справи сил, зокрема рос.-больш., поняття «Петлюра», «петлюрівщина», «петлюрівці» стали синонімами «Мазепи», «мазепинства», «мазепинців», термінів, що ними окреслюється незалежницький рух, змагання укр. народу за звільнення з-під рос. панування.

Література: Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. X. 1924; Documents de Simon Petlura a Paris. Париж 1927; Лотоцький О. Симон Петлюра. В. 1936; Симон Петлюра в молодості. 36. споминів під ред. А. Жука. Л. 1936; Зленко П. Симон Петлюра (Матеріяли для бібліографічного покажчика). Париж 1939; Іванис В. Симон Петлюра - президент України, 1879-1926. Торонто 1952; Петлюра С. Статті, листи, документи. Нью-Йорк 1956; Документ суд. помилки. Париж 1958; En notre âme et conscience - la verité sur Simon Petlura. Париж 1958; Desroches A. Le problème ukrainien et Simon Petlura. Le Feu et le Cendre. Париж 1962.

T. Гунчак і P. M.



Енциклопедія Українознавства II. том 6. стор. 2029-2030.

СИМОН ПЕТЛЮРА В КАМ'ЯНЕЦЬКУ ДОБУ ДИРЕКТОРІЇ УНР

$IMAGE3$З іменем Симона Петлюри (1879-1926 рр.) пов'язана ціла епоха українських національно-визвольних змагань та творення державності. Досить важливим періодом його діяльності на посту голови Української республіки була доба Директорії УНР.

З червня 1919 р. Українські Збройні Сили в результаті успішного наступу оволоділи Кам'янцем-Подільським. Через низку причин було вирішено зробити місто "тимчасовою столицею" УНР. Директорія розмістилась у будинку Осавулової, який, до речі, зберігся до нашого часу на вул. Сіцинського. Міністерство військових справ розташувалося в будинку окружного суду (зараз - площа Вірменський ринок), неподалік було Міністерство внутрішніх справ (приміщення не збереглося), в будинку хлопчачої гімназії (зараз приміщення історичного факультету педуніверситету) містились Міністерства праці, народного господарства та ін.

С.Петлюра прибув до Кам'янця 10 червня, а наступного дня на його честь відбувся обід, на якому були присутні члени Директори УНР, міністри, представники місцевої влади та громадськості. У своїй промові голова Директорії відзначив, що він бачить Україну тільки демократичною державою, і висловився за твердість влади та ясність політики. На цьому зібранні заслухано багато промовців. Зокрема, голова Подільської губернської народної управи В.Приходько сказав, що подільське громадянство прагне ділом допомогти українському війську. Наприкінці зустрічі Головний Отаман подякував присутнім за привітання і "за ту здорову атмосферу, якою дихає Кам'янець. В ньому тече певна організаційна сила і енергія".

У Кам'янці тривала активна державна та громадська праця С.Петлюри. За його підписом виходять постанови та відозви Директорії, накази по армії. Він проводить велику політичну роботу, консультації з партіями, зустрічі з іноземними місіями, представниками повстанців, з різними національними делегаціями та громадськими організаціями, часто виїздить на фронт.

Коли на початку липня більшовики стояли за 20 км від Кам'янця, Петлюра у цей важкий час перебуває на бойових позиціях разом з вояками армії УНР. Ось чому він мав у війську велику популярність.

У середині липня Українська Галицька Армія (УГА) і уряд ЗУНР перейшли на подільську землю. У зв'язку зі з'єднанням УГА і армії УНР командування взяв на себе Головний Отаман. Під час спільного походу українських армій на Київ - Одесу Петлюра досить часто бував у штабі Дієвої Армії і детально вникав у ситуацію на фронті, розпитував про оперативні плани.

У Кам'янецьку добу значно загострилась боротьба між різними течіями українського національно-визвольного руху. Опозицію дуже не влаштовувала і дратувала соціалістична політика Директорії та уряду УНР і особливо - особа Головного Отамана. Напруженими були відносини С.Петлюри з Є.Петрушевичем та іншими галицькими провідниками.

У цей період С.Петлюрою було зроблено все, щоб унеможливити єврейські погроми. 17 липня 1919 р. Головний Отаман прийняв у Кам'янці єврейську делегацію, в якій були представники партій, організацій, духовенства. Петлюра обіцяв ужити найсуворіших заходів у боротьбі із злочинними антисемітськими проявами. 20 липня 1919 р. видано наказ про покарання винних у антиєврейській агітації. А 26 серпня за підписом С.Петлюри вийшла відозва "Проти погромів". Наприкінці липня - на початку серпня С.Петлюра все більше переконується, що для того, щоб підвищити престиж Директорії за кордоном, задовольнити опозицію та галицький провід і збільшити коло прихильників у самій Україні, потрібно перейти до Парламентаризму. 12 серпня 1919 р. оголошено, що уряд виробляє закони про вибори до парламенту на основі всезагального виборчого права. Таким чином, у Кам'янці відбулась зміна державної політики УНР. Вона пройшла шлях від класового "трудового принципу" державотворення до загальнолюдських, демократичних засад побудови українського республіканського ладу.

Незважаючи на те, що Петлюра активно займався державними та військовими справами, він підтримував зв'язки з місцевою громадськістю, відвідував народні управи, цікавився роботою губерніального земства. 12 вересня Головний Отаман відвідав Подільську губернську народну Управу. Тут він мав розмову з головою Управи, відомим діячем на Поділлі В.Приходьком, членами Управи М.Рекою, М.Кириленком та іншими. Обговорювалось питання оплати податків населенням.

Петлюра звертав увагу і на господарську діяльність. У жовтні 1919 р. він їздив у Дунаївці, де в супроводі інженера оглядав текстильні фабрики. Отаман відгукувався на події на різних ділянках політичного, громадського, культурного життя. Після утворення в Кам'янці "Союзу українок" було прийнято делегацію від цієї організації. С.Петлюра цікавився українським жіночим рухом, намагався сприяти йому.

Армія УНР вела виснажливі бої з більшовиками і денікінцями. Щоб об'єднати всі сили України перед лицем страшної небезпеки, .25 жовтня 1919 р. Директорія УНР скликала державну нараду, на якій були присутні представники від українських і єврейських партій, селянської спілки та інших організацій. У виступі на нараді Головний Отаман наголосив, що доля республіки залежить від армії і змалював її важке становище. Та все ж С.Петлюра вірив у перемогу української справи і створення демократичної республіки. Але перехід УГА на бік Денікіна та розвал фронту призвели до листопадової катастрофи. 15 листопада 1919 р. у місті відбулося останнє засідання Директорії на чолі з С.Петлюрою та міністрів уряду. На ньому ухвалили, що в зв'язку з виїздом за кордон двох членів Директорії верховне керівництво справами республіки покладається на Головного Отамана С.Петлюру, який іменем Директорії затверджує всі закони та постанови.

16 листопада С.Петлюра покинув Кам'янець, а дещо пізніше виїхав за кордон. Так закінчилась одна з найдраматичніших сторінок української національно-визвольної боротьби - Кам'янецька доба Директорії УНР, в якій С.Петлюра відіграв провідну роль.