УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ КОМІТЕТ

Повернулися з подорожі, де спілкувалися з дітьми українською, а з рештою світу  залежно від місця перебування французькою, англійською, зрідка використовували сталі фрази італійською. Знаю, проте все рівно неприємно, що відразу на митниці до тебе в Україні звертаються російською мовою. Інколи просять повторити, бо вони не все зрозуміли з того, що ти говориш українською.

За межами України національна мова - індикатор приналежності до території і історії, етносу, ознака винятковості.

Спілкуватися рідною мовою, а не російською – відразу відмежовує тебе від проблем величезної країни Росії і створює теплу атмосферу України з її історією і традиціями. Так через носіїв мови пізнається і поширюється держава. Я не є масою, що спілкується російською мовою, я є вихідцем з європейської країни Україна.

За кордоном усі пострадянські жителі переходять на мову загальноприйняту з нашого спільного, на щастя не довгого, минулого, російську. Цього разу, перебуваючи за кордоном, я на російську не переходила – і мене розуміли білоруси, вірмени, хорвати, цигани, росіяни.

Консультанти в магазині відчуваючи подібність до російської з зацікавленістю запитували звідки ми і уже, на щастя, не називали Україну частиною Росії. Вісім  років тому, коли я жила закордоном, то доводилося постійно пояснювати відмінності Росії і України, на прикладах показувати мовну різницю.

Я не є прихильником Юлії Володимирівни, та завдяки її ефектній зовнішності і стилю поведінки слово «Україна» набуло додаткової семантики і отримало додаткових означувальних маркерів.

Вирізнятися серед усіх туристів завдяки мові – дуже приємно. Відчувається певна винятковість. У тісних вуличках Парижа зустріли родину українських емігрантів поважного віку. Вони дивилися на нас зачаровано і чоловік мовив до нас уже зфранцуженою українською, що йому відлягло від серця через те, що він чує чисту українську мову. Навіть заради цього варто закордоном говорити між собою українською.

А тут на Україні в столиці лікарі практично ніколи не робили записів у медичні картки дітей українською мовою, не виписували довідок українською мовою. Приватні лабораторії все надсилають російською, в магазинах, аптеках , маршрутках, вокзалах та інших місцях вивіски, оголошення  – російською мовою.

Викладачі мовних кафедр Національного університету ім. Шевченка спілкуються між собою російською.

Мене одного разу запитали про те, чому я розмовляю українською. Уявити важко, що я живу в своїй державі і розмовляю державною мовою, а люди дивуються, чому ж це так. Загалом запитання зводилося до того: чи я не знаю російської, чи я принципово розмовляю тільки українською.

Я стомилася бути толерантною по відношенню до російських співрозмовників. І вважаю, що в моїй державі – це вони мають проявляти толерантність і вихованість по відношенню до української мови.

Мій син ходить до школи з поглибленим вивченням української мови, і я цьому дуже рада, бо з нашими керманичами російську зможуть викладати не факультативно, а  впровадити як обов’язковий предмет. У нашій країні, де відсутні мультики, фільми українською, дитячі передачі українською – важко не вивчити російську. В українській державі загалом створюється російськомовне середовище.

Мене шокував випадок в дитячій поліклініці, коли лікар до нас зверталася російською з запитанням: «У кого еще из членом семьи есть такая реакция организма». Вона тричі повторювала запитання, я їй тричі українською відповідала: «У тата». Врешті-решт вона почала кричати і пояснювати, що вона не розуміє хто такий «утата». Лікареві за 60 років, вона вже ніколи і не перейде на українську, бо як вона сама каже, що «не обязана говорить» українською мовою.

Чому я говорю українською? Тому що я вмію, хочу і люблю говорити українською. Жоден указ будь-кого ні мені, ні моїм дітям цього не заборонить.