Верховна Рада України знову відзначилася. 260 депутатських карток дружно проголосували за внесення змін до Закону "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років" Зміни ці, по-перше, визначають, чим є так званий "Прапор Перемоги", по-друге, регламентують порядок його використання під час офіційних заходів. Годі й казати, що – за звичаєм останнього часу – закон цей копіює відповідну російську законодавчу базу. Схоже, депутати від більшості все більше перетворюються на таких собі вчених мавп, здатних тільки натискати за помахом руки Чечетова на кнопки, одержувати за це банани й іншу "зелень" та копіювати "старших товаришів". Разом з усіма тими нісенітницями, які ті продукують на світ. Бо ж російська Дума – це заклад особливий. Це єдиний парламент на світі, який, на думку його голови, не призначений для дискусій, тобто для обговорення і розуміння того, за що ж депутати мають голосувати...
Отже, вчитаємося в оновлений закон: "Прапор Перемоги є символом перемоги радянського народу і його армії і флоту над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни. Зовнішній вигляд копій Прапора Перемоги має відповідати вигляду штурмового прапора 150-ї ордену Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії".
Тепер про "радянський народ". Це юридично нікчемний термін, бо у правовій системі України він відсутній. Де цей народ живе? Хто до нього входить чи входив? Якщо українці були (чи навіть є) складовою цього народу – то яке право вони мають на незалежність, а Верховна Рада – на ухвалення законів? Якщо ж українці – це окремий народ, то чого на державному рівні вони мусять відзначати перемоги цього народу? А ще, будь ласка, покажіть на карті чи то пак на мапі державу-переможницю, де той народ мешкає... Та справа не тільки в цьому. Війну з гітлерівською Німеччиною вели Об’єднані Нації – і саме вони одержали перемогу. Але так було в реальній історії. В тій же, яку пишуть думці та нардепи, виходить зовсім інше. Зокрема, виходить, що Україна на державному рівні оголосила про непричетність усіх інших народів, крім радянського, до перемоги над гітлеризмом. Чи, може, у ті роки велася якась окрема війна радянським народом, і з Об’єднаними Націями СРСР не мав нічого спільного? І, скажімо, поляки, які воювали з нацизмом майже шість років і чий прапор у травні 1945 року, між іншим, майорів над берлінським Рейхстагом, тут узагалі незвані гості?
Узагалі-то, якщо спробувати знайти витоки депутатської "законотворчості", то вона легко відшукується у текстах товариша Сталіна. "8 мая 1945 года в Берлине представители Верховного Командования подписали акт о безоговорочной капитуляции германских вооруженных сил. Великая Отечественная война, которую вел советский народ против немецко-фашистских захватчиков, победоносно завершена, Германия полностью разгромлена... В ознаменование полной победы над Германией сегодня, 9 мая, в День Победы, в 22 часа столица нашей Родины Москва от имени Родины салютует доблестным войскам Красной Армии, кораблям и частям Военно-Морского Флота, одержавшим эту блестящую победу, тридцатью артиллерийскими залпами из тысячи орудий" (наказ Сталіна від 9 травня 1945 року). І хай хтось розказує, наче "холодну війну" розпочав Черчілль – її насправді почав Сталін, день-у-день із закінченням Другої світової у Європі, публічно плюнувши в обличчям усім тим народам, які билися з нацизмом у ті роки, коли СРСР був "нотаріально завіреним" другом і союзником Німеччини та Італії.
І нарешті: що таке "штурмовий прапор 150-ї ордену Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії"?
Насправді ніякого такого прапора ніколи не існувало. Було дев’ять однакових копій прапору СРСР, виготовлених у польових умовах під час боїв за Берлін політвідділом 3-ї ударної армії. Їх роздали у дивізії: яка перша прорветься до району Рейхстагу, та і підніме прапор. 150-й стрілецькій дивізії дістався прапор №5. А тим часом бійці та офіцери цього й інших з’єднань виготовили самотужки сотні прапорів, які також прагнули встановити над Рейхстагом. І встановили! Але... зовсім не той прапор з числа дев’яти, який повинні були.
Першими причепили до будівлі Рейхстагу червоний прапор (не до куполу, ясна річ, а до одного із під’їздів) 30 квітня 1945 року о 14.25 лейтенант Рахимжан Кошкарбаєв та рядовий Григорій Булатов (150-а дивізія). Про цю подію командарм 3-ї ударної генерал Кузнєцов цілком правдиво доповів пог телефону командувачу фронтом маршалу Жукову: "На Рейхстазі – червоний прапор! Ура, товаришу маршал!". Жуков швиденько доповів Сталіну, при цьому – за своєю постійною звичкою – сильно прибрехавши: "Продолжая наступление и ломая сопротивление противника, части 3-й ударной армии заняли главное здание рейхстага и в 14.25 30 апреля 1945 г. подняли на нем советский флаг...". Оцініть самі вміння "маршала перемоги" у потрібний момент говорити потрібні речі "вождеві народів"...
Але ж – за радянськими традиціями – якщо пішла нагору інформація про видатну перемогу, відступати нікуди. Перед бійцями (а їх у батальйонах залишилося по півтори сотні) командування дивізії ставить завдання: за будь-яку ціну негайно взяти Рейхстаг і підняти над ним червоний прапор. І це завдання було виконане. Звісно, не одразу, і справді "за будь-яку ціну". Капітан Неустроєв, командир 1-го зведеного (з решток інших підрозділів) батальйону свідчив потім, що на виконання суворого наказу комбати стали відправляти одинаків-добровольців з прапорами до Рейхстагу, щоб закріпити прапор на колоні парадного входу. Загинули всі. І тільки вночі, о 22.40 капітан Володимир Маков, старші сержанти Олексій Бобров, Газі Заґітов, Олександр Лисименко і сержант Михайло Мінін (171-а стрілецька дивізія) підняли великий прапор на даху Рейхстагу, причепивши його до скульптурної композиції "Німеччина". Одночасно чимале число невеликих саморобних прапорів було піднято на даху і вивішено з вікон будівлі, у якій продовжував точитися бій.
Отож справжнім Прапором Перемоги є встановлений групою "маковців" – прапор, який потім кудись зник і не дійшов до наших днів.
Проте всі ці прапори в очах командування не були гідними почесної ролі. Чому? Дуже просто. Тому що їх установили "неправильні" прапороносці.
"Правильними" ж, заздалегідь визначеними прапороносцями стали сержант Михайло Єгоров та молодший сержант Мелитон Кантарія (як же без співвітчизника товариша Сталіна?), які участі в штурмі не брали і рушили вперед тільки на завершальному етапі операції, коли знадобилося підняти саме прапор №5. Але, оскільки самі прапороносці були невеликого зросту і не дуже міцними хлопцями, то прапор (а разом із ним – і Кантарію) тягнув на собі лейтенант Олексій Берест, який командував групою прикриття, на ходу примудряючись одночасно ще й влучно стріляти. Спершу прапор №5 з’явився на фронтоні головного під’їзду Рейхстагу, потім – за вказівкою керівництва політвідділу, вже на початку травня, його перевісили на купол. Комбат Неустроєв в одному з останніх своїх інтерв’ю уточнив, що встановлений прапор цей був між третьою і четвертою годинами ночі 1 травня, тобто після прапору "маковців" та десятків інших прапорів. Це не применшує подвигу Олексія Береста, який, власне, і забезпечив встановлення цього стягу, - але і не робить прапор №5 реальним символом взяття Берліну...
Іншими словами, те, що офіційно зветься "Прапором Перемоги", насправді є продуктом радянської пропаганди. І саме цей продукт буде вивішений по всій Україні не тільки 9 травня, а й у будні дні – біля різного роду меморіалів, "вічних вогнів", музеїв тощо. Саме цей продукт законодавчо закріпила – вслід за російською Думою – Верховна Рада України на чолі з істориком КПРС Литвином. Що ж, тупий тоталітарний монстр повертається.
Сергій Грабовський http://www.ut.net.ua/Politics/21314
