|
Дослухаючись до мови друзів, із подивом
спостерігаю появу все нових і нових екзотичних слів. Вони швидко
всотуються у лексикон, незважаючи на їх невідоме походження, а згодом
мирно переповзають і до словника наших батьків, і на пресу, і на
телебачення. Візьміть хоча б слово “лох”, або “гопник”. Смішнувате
дієслово “тусуватись” побило всі рекорди вжитку, а славетні “лафа” та
“лажа” вже є мало не літературними. Де вони взялися на нашу голову? Кажуть,
що у них є “автохтонне”, незужите вулицею значення. Щоправда, в
екзотичних мовах російських нацменшин. Є тут, висловлюючись фігурально,
байстрюки з фіно-волзьких та фіно-балтських словників. “Лох”,
наприклад, для фіномовних мокшан Пензенської області — просто “мужик”.
Працьовита людина, з руками-граблями, часом грубувата, яку в гамірливих
містах прийнято дурити (як і кожного нормального селюка). Не могло
українське вухо пройти повз ніжну зменшувальну форму цього слова –
“лохмандєй”. “Мужичок”, значить. Звичайно, у землеробській Україні
лохами бути престижно. От навіть Президент якось хотів образити членів
Канівської четвірки і сказав про них: “Нє мужикі!” Не лохи, тобто. А
вони такі мужиками виявилися…
Важче справи з “гопниками”. Їх гучне ім’я поширилось не у
мордовсько-українському Поволжі, а в холодних архангельських краях, у
Петербурзі — Вавілоні комі-зирян (там жили Григорій Распутін і Питирим
Сорокін, Іван Куратов і Валерій Сюткін). А у комі словнику є таке собі
слівце “гьоп” — “бруд” по-нашому. Декламуючи вголос Тараса Шевченка,
комі, мабуть, дозволяли собі жарти, і відомий рядок з вірша “До мертвих
і живих” читали так: “Раби, підніжки, гьоп Москви!..” У всякому разі, у
часи шаленої популярності ленінградського андеграунду 80-тих саме
звідси пішли “гопники” — “брудники”, “покидьки”, “панки”, яких невдовзі
завезли в Україну наші тінейджери разом з піснями ленінградського
корейця Цоя, ленінградського болгарина Кінчева та ленінградського
українця Шевчука. Одна з пісень гурту “Зоопарк” навіть пояснює
несвідомій публіці, що таке “гопники”: “Их называют гопники, их
называют жлобы!”
Однак фіно-балтські слова у словнику українських “пацанів” — це все
ж таки виняток (хоча слово “пацан” теж фінського походження — від
діалектного “пащан” олонецьких карелів). Справжньою окрасою мови
козаків стали слова з ерзянської та мокшанської мов (їх ще звуть
“мордовськими” мовами). Це пояснюється тим, що про збагачення цими
словами дбали не лише патлаті тінейджери, а й їх горепашні батьки.
Останніх багато саджали до в’язниць, яких чомусь було багато саме у
Мордовській АРСР. Живучи у цій лісистій фінській країні, вони переймали
чудернацькі місцеві слова. Якщо не на роботах у місцевих колгоспах, то
прямо від охоронців мордвинів (їх-бо набирали серед місцевих мокшан).
Згодом ці зеки повертались до України і щедро розсипали дивні
“зонівські” слова у комунальних квартирах Донбасу та Києва: ”вертухай”—
охоронець, ”лажа”— нудьга, плач (від “лажамс”), “шаріть”— тямити
(“ударіть по шарам” — вдарити по свідомості від “шарьхкодемс”), “лафа”
— розслаблення, “кімаріть” — спати, “гулькін нос” — дуже мало, з
голубиний ніс, “заначка” — захований від вогкості (“начка” —вогкий),
“нари” — трави, дерн (ліжко в’язня), “шамать” — їсти (“шама” — лице,
значить)... Мало? Ось іще: “бухати (бусать)” — пити, ”ката-лажа
(каталажка)” — тюрма (буквально “нудне місце”), ”не петріш” — не
розумієш, “барига” — курець, “шмара” — цигарка, ”кльовий” — хороший
(звідси ж “хльовий-халявний”), “оклигать” — протверезіти. Усе це
буквальні переклади з живих мордовських мов. Втім, найцікавіше з цих
слів – сексот. Його корінь “секс”. З мокшанської – “бруд” значить. А от
пташка, що очищує від бруду дерева, називається “сексот”. По-нашому
“дятел”, стукач. Так що від “сексота” до “гопніка” один крок…
Є й менш відомі “зонівські” слова: “куба”— жінка, ”крок” —
міліціонер, “ламбусь” — цукор, “марс” — кров, “ряха” — будинок,
“кіштандяк” — танці. Сподіваюся, після їх оприлюднення “пацани”
візьмуть їх у свій “мордовський словничок”. Хоча й без того на вулицях
Києва чи Сум “тусуються” “гопники” та “лохи”, для яких життя у
арійській країні трипільської культури — повна “лафа”, а її “солов’їна
мова” — повна “лажа”, в якій вони не хочуть ані “шарити”, ані
“петрити”. Шкода, що практично на цьому їх пізнання у великих
мордовських мовах вичерпуються. Руки чухаються, немов у
Антоненка-Давидовича, який у 60-ті питав у землячків: “Як ми говоримо?”
А й справді, пацани, якщо вже й говорити мордовськими мовами, то краще
вже “кльово”, грамотно. Аби наш лексикон наситився свіжим фіно-волзьким
мовним киснем, нам, щоправда, слід буде знову пересаджати пів-України у
політичні табори Мордовської АРСР. А може піти до Мордовії
добровільно?. Хоча б для того, щоб стати справжнім “лохом” — Лохом
землі мокшанської, закоханим у ліс і землю, у гриби та ягоди...
P. S. Пацани! Є ще базар за слово “понти”. Лохмандеї так і не зашарили, що це є костромська мулька в натурі.
|
