Сказати, що під час цього заходу намагались висунути якісь конкретні
пропозиції для зміни ситуації, що склалась, не можна, оскільки присутні
представники громадських організацій (а це переважно ветерани чи люди
зрілого віку, а не молодь) часто не могли почути один одного. Впродовж
майже двох годин велися розмови про те, наскільки все погано, але не
відбувалися пошуки методів, щоб змінити ситуацію.
Серед слушних думок прозвучала і така, що потрібно від сьогодення
рухатись у минуле, а не навпаки – лише так молодь зможе зрозуміти та
оцінити здобутки своїх дідів. Також важливим виявилось і те, як
сприймають сьогодення самі ветерани, оскільки це люди, які ще можуть
передати чимало корисного досвіду українській молоді. Та не думаю, що,
щоразу наголошуючи на тому, яка наша молодь "не така", їм справді
вдасться досягнути бажаного результату. Як-не-як, а час таки диктує
свої стереотипи, з якими, можливо, не завжди варто боротися.
Розмова про створення координаційної ради таки знайшла місце серед
обговорення існуючих проблем, хоча й наприкінці зустрічі. Учасники
виявили побажання, щоб представники міської влади вступали у тіснішу
співпрацю з ними. Було вирішено створити робочу групу для розробки
положення про координаційну раду, очолив робочу групу Юрій Антоняк.
Таким був перший крок на шляху до змін у вихованні патріотичної молоді. Якими ж будуть наступні?
